Шукаючи дорогу до шкіряних заводів в Марокко я зустрів місцевого жителя, який погодився мені допомогти. Спочатку він привів мене до алеї, відхиливши м’ятне листя ми постукали в двері. Ми слідували за ним, піднімаючись вверх по сходах, які щоразу ставали все менші і менші, в результаті вийшли на плаский дах. Звідси відкривався чудовий вид на місто, на пагорби, та шкіряний завод під відкритим небом, який, власне кажучи, я і шукав. Те, що ми побачив, ніяк не відповідало моїм уявленням.

Довкола, щільно один до одного стояли величезні чани з різною фарбою. Чоловіки носять шкіру тварин, додають до чанів воду, вимочують та висушують шкіру, голосно перегукуючись на своїм мові.

Фарбування шкіри. Ми спостерігали за процесом від самого його початку до кінця. Спочатку шкіру переправляли з іншого берегу річки, потім приносили і поміщали в великі чани, де вона відпочивала декілька днів, в розчині з води та вапна, щоб відпало все волосся і шерсть. Потім їх виймають, вішають сушити. Після чого відбувається завершальний етап. Шкіру занурюють в чан з фарбою, причому з різною фарбою, жовтою, блакитною, червоною, від чого вона набирає специфічного забарвлення.

Таким способом виготовлення шкіри люди тут займалися ще з середньовічних часів. Професія передається з покоління в покоління. Тому не дивно, що виготовлення шкіри - суто чоловіча професія.

Попереджую одразу, запахи там стоять, неможливі, тваринні екскременти дають про себе знати :) Чесно кажучи, тепер побачивши на вітринах магазинів будь які шкіряні вироби, ми дивимось на них по іншому!